ЛІЦЕНЗІЙНА УГОДА В ІТ-СФЕРІ: ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДАННЯ
Стрімкий розвиток ІТ-сфери в Україні та світі за останні десятиліття спонукає розробників програмного забезпечення робити усе необхідне для уникнення випадків порушення їхніх авторських прав. В основі подібного захисту лежить ліцензування програмного забезпечення як об’єкта права інтелектуальної власності. За відсутності ліцензійної угоди використання ІТ-продукту можна вважати незаконним.
Відповідно до ст.1109 Цивільного кодексу України, ліцензійний договір укладається між розробником, власником майнових прав на програмне забезпечення (ліцензіаром) та особою, що отримує дозвіл на використання програмного забезпечення (ліцензіат). Фактично, саме ліцензійні договори можна вважати основними в ІТ-сфері, проте, варто враховувати, що вид ліцензії, який підходить для конкретного продукту, залежить від низки факторів: застосування і поширення продукту на ринку, моделі та її конкурентних переваг тощо.
В Україні законодавець передбачає виключну, невиключну та одиничну ліцензію. Так, виключну ліцензію отримує лише один конкретний ліцензіат, а ліцензіар програмного забезпечення втрачає можливість його використання у сфері та обсязі, що окреслені даною ліцензією, та не може передавати ліцензію для використання іншими особами. Невиключна ліцензія не забороняє ліцензіару використовувати програмне забезпечення у сфері, встановленій ліцензією, та передавати ліцензію іншим особам, а одинична ліцензія хоч і не забороняє ліцензіару використовувати дане програмне забезпечення, але його передача іншим особам заборонена.
Виходячи зі світової практики, також можемо виділити дві групи ліцензій на програмне забезпечення: вільне та пропрієтарне. Вільне програмне забезпечення не забороняє використання та модифікацію оригінального продукту. Тобто, попри наявність в розробника особистих немайнових прав, він може відмовитися від майнових прав на програму, оголосивши її суспільним надбанням на безоплатній основі. Програмне забезпечення, марковане, наприклад, як Public domain, Free software, OpenWare не захищається авторським правом.
Пропрієтарне програмне забезпечення, як правило, теж не передбачає плату за використання ІТ-продукту, але це не означає відсутності майнових прав на нього. Усі права щодо використання, поширення чи зміни Proprietary software належать лише правовласнику (розробнику), а Правилами користування даного програмного забезпечення встановлюються права користувачів. Правовласник може вимагати захисту своїх майнових прав, якщо умови ліцензійної угоди було порушено.
Також слід диференціювати комерційні (доступ до користування надається після повної оплати вартості – створюються виключно у комерційних цілях) та умовно безоплатні (функціонал програми надається на безоплатній основі в обмеженому обсязі або у повному обсязі, але на обмежений час) ліцензії.
При укладанні ліцензійного договору вкрай важливо звернути увагу на істотні умови договору, що обов’язково мають бути ним передбачені. Так, вид ліцензії і буде однією з істотних умов ліцензійного договору. Крім того, важливо встановити:
- Способи використання ІТ-продукту (у випадку використання ліцензії для власної господарської діяльності угода має передбачати відтворення та функціональне використання програмного забезпечення; у разі дистрибуції програмного забезпечення варто детально встановити порядок та умови її здійснення, конкретно зазначивши кожне без узагальнень).
- Строк дії ліцензійної угоди (у разі, якщо він конкретно не встановлений, ліцензійна угода чинна, доки не сплине виключне майнове право на дане програмне забезпечення, але цей термін не може перевищувати 5 років; у разі відсутності повідомлення жодної зі сторін про припинення чи продовження дії угоди за пів року до закінчення цього п’ятирічного терміну, ліцензійна угода вважається такою, що діє безстроково).
- Територія дії ліцензійної угоди (передбачає встановлення територіального поширення дії даного програмного забезпечення; якщо даний пункт не уточнено, за замовчуванням дія програмного забезпечення поширюється лише на територію України).
- Прийом-передача майнових прав (оскільки разом з правом використання програмного забезпечення передаються його екземпляри, це варто передбачити у ліцензійні угоді).
- Ліцензійна винагорода (як правило, кінцевий споживач сплачує або фіксовану суму одноразово, або протягом встановленого періоду, а дистриб’ютор, у разі його наявності, сплачує розробнику певний відсоток чи фіксовану суму за кожен проданий примірник).
Ліцензійна угода також має передбачати низку інших положень, що будуть регулювати питання звітності, гарантій, конфіденційності сторін, форс-мажорних обставин тощо. Крім того, важливо розглянути питання програмного аудиту – правил, процедуру, методи й інструменти дотримання даної ліцензії. Подібні положення не є істотними, тому будуть регулюватися національним законодавством та звичаями ділового обороту, якщо ліцензійною угодою не передбачено інакше.
Що стосується ліцензійної винагороди, то цікавою є світова тенденція до заміни одноразового платежу за певний ІТ-продукт, що дає право безстрокового використання, підписку, що сплачується зі встановленою періодичністю. Така модель допомога захистити права як ліцензіара, так і ліцензіата, оскільки розробник має можливість удосконалювати програмне забезпечення, а користувач – насолоджуватися оновленою версією програмного забезпечення.
Підсумовуючи все вище сказане, доходимо до висновку, що ліцензійну угоду між правовласником і користувачем слід розцінювати як гарантію захисту прав обох сторін. Проте, при її укладанні слід брати до уваги низку факторів. По-перше, визначити необхідний вид ліцензії, а, по-друге, встановити істотні умови договору, що будуть відображати інтереси ліцензіара, так як він працює над розробкою ліцензійної угоди.
Компанія Formative Partners надає повний спектр послуг, пов’язаних із розробкою та укладенням ліцензійних угод різних видів, залежно від потреби клієнта.
Головний юрист Formative Partners: Наталя Гнєзділова